«Я став би корінням…». Поезія Артема ДОВГОПОЛОГО, що проростає крізь війну і час: години спілкування для першокурсників коледжу

Нехай читач сприймає цю книжку
як останній монолог Артема ДОВГОПОЛОГО.
Уявіть, як він, тримаючи руки в кишенях,
самотньо стоїть на ледь освітленій сцені,
дивиться кудись неосяжно далеко й
напам’ять читає свої вірші.
Артем ЗАНОРА, передмова до збірки

Поезія у часи війни – це значно більше, ніж творчість. Це літопис епохи, свідчення незламності народу, щит нашої ідентичності, голос душі. Українське слово століттями намагалися знищити: письменників розстрілювали, книги забороняли, бібліотеки спалювали, імена викреслювали з історії. Країна-терорист та її гнилий радянський тоталітарний режим послідовно намагалися позбавити українців власної мови, культури та національної пам’яті.

Сьогодні так само війна забирає тих, хто творив, думав, мріяв, писав про життя, про кохання, свободу і майбутнє – цілі творчі світи. Серед них – Максим КРИВЦОВ (поет, військовослужбовець із позивним «Далі», чиї вірші стали голосом покоління Війни за незалежність України), Вікторія АМЕЛІНА (письменниця, яка документувала російські воєнні злочини й загинула від російського ракетного удару по Краматорську), Володимир ВАКУЛЕНКО (дитячий письменник, закатований російськими окупантами), Гліб БАБИЧ (поет, автор-виконавець пісень, командир взводу 10-ї окремої штурмової бригади ЗСУ громадський діяч, співзасновник ветеранської організації «Брати по зброї», а після 24 лютого 2022 р. – військовослужбовець Сил ТРО м. Києва, який загинув у боях за Харківщину). Талановиті, розумні, відважні – справжні! Це люди, чиї життя обірвала війна, але чиє слово продовжує жити. І наш обов’язок – не дозволити забути їхні імена, не дати зникнути їхнім думкам, мріям і творчій спадщині. Адже поки ми читаємо їхні твори – вони промовляють до нас. Поки пам’ятаємо – вони залишаються поруч. Поки передаємо їхнє слово наступним поколінням – воно проростає в майбутнє України.

Таким був і Артем ДОВГОПОЛИЙ – конотопець, випускник нашого закладу освіти, поет, воїн, Герой, представник так званого «озброєного відродження». Людина, яка взяла до рук зброю, щоб захищати не лише рідну землю, а й українську культуру, мистецтво, право свого народу бути вільним і про якого нам випала честь говорити… Це неосяжний всесвіт потужних віршів, які мали б з’явитися, незавершені мрії, які могли б здійснитися, якби… Йому було лише 28 років…

Саме знайомству з поетичною збіркою Артема ДОВГОПОЛОГО «Я став би корінням» були присвячені години спілкування, що відбулися 4 листопада 2026 року для здобувачів освіти І курсу коледжу. Ці зустрічі провела Тетяна РАДЬКО – викладачка, волонтерка, ініціаторка й організаторка численних культурно-просвітницьких заходів і творчих зустрічей.

Здобувачі освіти отримали можливість почути Артема через його поезію. Побачити світ його очима. Відчути, що він любив, про що мріяв, у що вірив.

Захід розпочався хвилиною мовчання. Присутні вшанували пам’ять Артема та всіх українських захисників і захисниць, які віддали життя за свободу й незалежність України.

Тетяна РАДЬКО наголосила, що це не просто книга віршів: «Це людська доля, голос, почуття, мрії, гідність і любов до України. Поетична збірка Артема ДОВГОПОЛОГО звучить сьогодні майже як заповіт, як метафора незламності українського духу – «Я став би корінням». Корінням у рідну землю. Корінням у пам’ять. Корінням у майбутнє, за яке борються і віддають життя українці. Коріння – це те, що пов’язує нас із рідною землею, із нашим минулим, із тими, хто був до нас. Це те, що дає силу вистояти навіть тоді, коли над нами лютує буря».

Першим кроком до знайомства першокурсників з особистістю Артема став щемливий відеоесей «Артем ДОВГОПОЛИЙ – навіки 28-річний», який торкнувся серця кожного… Світлини студентських років, на яких Артем – усміхнений, світлий, щирий… Теплі спогади викладачів, однокурсників, у яких він постає як старанний здобувач освіти, веселий, життєлюбний, завжди усміхнений, готовий підставити плече. Його цінували за ініціативність, наполегливість, толерантність і за добру оптимістичну вдачу. Кожен кадр, наче частинка розкиданої кимось мозаїки, складався в цілісний образ людини, яку вирвала з життя війна.

Артем закінчив наш заклад у 2013 р. Навчався за спеціальністю 192 Будівництво та цивільна інженерія (освітньо-професійна програма «Будівництво, обслуговування і ремонт залізничних колій»). Саме тут, у студентському середовищі, формувався його світогляд, народжувалися творчі задуми, з’являлися перші поетичні рядки. Віршувати Артем почав ще в юності. Від перших літературних спроб він поступово пройшов шлях до самобутнього митця з глибоким філософським мисленням, неповторною образністю та власним баченням світу. Був лауреатом численних молодіжних літературних конкурсів, захоплювався музикою, чудово грав на гітарі, а ще вмів її ремонтувати.

Після завершення навчання Артем служив на прикордонні Сумщини. Коли його контракт добіг кінця, він міг обрати мирне життя, однак із початком повномасштабного вторгнення знову став до лав захисників України. Служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді, мав звання старшого сержанта. Його життя обірвалося 4 серпня 2022 р. у Бахмуті.

За кожним із цих фактів – особистість, яку неможливо вмістити в коротку біографічну довідку. Людина, яка вміла мислити, відчувати, творити, любити й захищати. Людина, яку пам’ятають.
Для того, щоб книга «Я став би корінням» побачила світ, щоб поезія Артема стала відома не лише колу його рідних і найближчих друзів, знайшла свого читача, доклалися серцем чимало прекрасних людей. Серед них – Ірина КОЗЛОВА, поетеса, майстриня, членкиня Національної спілки письменників України, керівниця конотопської літературної студії «Джерела». Людина, яка все своє життя, як істинний шукач скарбів, уміє розгледіти юні обдарування, а потім, як справжній ювелір, плекає, шліфує грані таланту, перетворюючи їх на справжні діаманти. З глибоким болем і ніжністю Ірина Михайлівна поділилася спогадами про Артема: «Важко говорити про Артема… У минулому часі… Болить до сих пір. Не можу прийняти цю втрату». Вона розповіла, що спочатку збірка мала назву «Останній монолог»: «Артем був надзвичайно вимогливим до себе, справжнім перфекціоністом, тому далеко не всі написані ним твори він наважувався оприлюднювати». Ірина Михайлівна пригадала, як вони познайомилися: «У 2010 р., коли він навчався у вас у коледжі на І курсі, він прийшов до мене у літературну студію. Це був потужний свіжий яскравий поетичний голос, образи його творів – такі сонячні, такі кольорові». Вона розповіла, що спочатку помітила у творах юнака певні літературні наслідування, тому порадила йому розширити читацькі обрії, звернутися до сонетів Шекспіра, раннього Тичини. Та Артем здивував її своїм вибором – він захопився елегіями англійського поета Джона ДОННА! «Англійське середньовіччя, метафізика, релігійне підґрунтя, містика… Артем дивувався, чого твори цього поета досі не вивчають у школі? Взагалі, приховані сенси, глибинне підгрунтя його текстів – це все осмислення ним літературних і мистецьких вражень і уподобань. А як красиво він сперечався зі мною! Він умів аргументовано дискутувати, відстоювати власну думку, ставити несподівані запитання. Це можна назвати окремим жанром навкололітературного спілкування», – додає Ірина Михайлівна. Перша публікація Артема була у збірці «Джерел натхненна сила» (2013) у розділі «Весняна повінь». Також керівниця літературної студії зачитала рядки, які конотопська поетеса Надія ПЕТРЕНКО присвятила нашому загиблому випускникові – «Шмагають по серцю і туга, й зневіра…». Згадала Ірина КОЗЛОВА і їхню останню зустріч, під час якої вони обговорювали можливість початку великої війни. Також вона додала, що ніхто не знає, який був у Артема позивний: «А я переконана, що якщо б він був, то, безумовно, Поет».

Важливу роль у збереженні творчої спадщини Артема відіграв його найкращий друг, упорядник збірки Артем ЗАНОРА – офіцер Національної гвардії України. Після загибелі побратима він разом з Іриною КОЗЛОВОЮ розпочав кропітку роботу зі збирання та впорядкування його творчого доробку. Згодом створив сторінки пам’яті в соціальних мережах, звертався до відомих представників творчої спільноти із закликами популяризувати поезію друга. Так народилася книга «Я став би корінням» – особливе видання, у якому зібрано не лише вірші Артема, а й спогади рідних, друзів, побратимів, колег, есеї та літературно-критичні статті. Це спроба зберегти живий голос людини, яку вже неможливо почути наживо, але чиї думки й почуття продовжують знаходити відгук у серцях читачів.

Найемоційнішою частиною годин спілкування стало декламування поезій нашого випускника. У виконанні молоді прозвучали твори «Художник часу» (Віталій ГУБАЛЬ) та «Карма» (Андрій САЄНКО). У кожному з них – особливий світ, сповнений філософських роздумів, тонких переживань, метафоричних образів і глибоких почуттів. Артем писав про кохання, вічність, людину та її місце у світі, про війну, внутрішню свободу й духовні пошуки. За поетичними образами – невимовно багата, глибока, вразлива, любляча, світла душа Артема… Сьогодні вони звучать зовсім інакше: кожне слово набуває нового значення, кожен рядок – гострішого болю та проникливої щирості.

Тетяна РАДЬКО також розповіла про Всеукраїнський конкурс художнього читання віршів Артема ДОВГОПОЛОГО «Я став би корінням», ініційований торік військовослужбовцем, розвідником 58-ї ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського Анатолієм ДЕМЕНТІЄМ, життя якого, на жаль, теж обірвала Війна за Незалежність України, та колективом видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства» (м. Гадяч), що виступили співорганізаторами конкурсу. Викладачка наголосила на важливості залучення молоді до таких ініціатив і висловила намір знову долучити здобувачів освіти до конкурсу. Адже декламування поезій – це не лише можливість продемонструвати артистичні здібності, а й спосіб глибше пізнати особистість автора, відчути його думки, зберегти пам’ять про людину, яка віддала життя за Україну. «Кожен з вас має нести пам’ять про Артема, а ця зустріч – прорости корінням у ваших душах», – звернулася вона до молоді.

Окремим відкриттям для присутніх стало унікальне відео, на якому сам Артем читає свій вірш «Місяць стемнів, як стигла слива…». На мить здалося, що він знову поруч, що його голос долає відстань між минулим і сьогоденням.

Насамкінець Тетяна РАДЬКО зазначила: «Нехай поезія Артема стане для нас тим корінням, яке тримає пам’ять, єднає, згуртовує і нагадує, якою дорогою ціною виборюється право бути українцями. Найважливіше сьогодні – усвідомити: рф може вбивати українських поетів, але вона не здатна вбити українську поезію. Вона може обірвати людське життя, але не може наказати замовкнути слову, яке вже стало частиною нашої національної пам’яті. І доки ми читаємо вірші наших загиблих Героїв – вони живуть поміж нас. Як коріння, що тримає дерево української нації, робить його міцним і невразливим!».

Такі години спілкування мають особливу цінність, оскільки формують нову культуру пам’ятання: не дають перетворити наші непоправні втрати на суху статистику. Такі зустрічі допомагають молодому поколінню не лише дізнаватися про земляків, які стали на захист України, а й відкривати їх з іншого боку – як талановитих митців, мрійників, особистостей із власними переконаннями, захопленнями та нездійсненими планами. Це можливість усвідомити, що за кожним іменем у списку полеглих Героїв стоїть цілий всесвіт людського життя… Саме так пам’ять стає не формальністю, а справжнім духовним зв’язком.

Логічним завершенням цих заходів стали відвідини здобувачами освіти місць вшанування наших Героїв у коледжі та центрі міста і покладання квітів. Пам’ять про Героїв має бути теплою і вдячною.

Нагадуємо, що збірка поезій Артема ДОВГОПОЛОГО «Я став би корінням» є в Бібліотечно-інформаційному центрі коледжу. Серед примірників – книги з підписами батьків Артема та упорядника видання Артема ЗАНОРИ. Тож запрошуємо здобувачів освіти, викладачів і всіх охочих до читання та до знайомства з непересічною особистістю, до зустрічі з поетом, чий голос має звучати!

Пам’ятаймо. Шануймо. Читаймо. Бережімо. Адже коріння – це не лише те, що тримає нас у рідній землі. Це пам’ять про тих, хто був до нас, сила тих, хто бореться сьогодні, і відповідальність перед тими, хто житиме завтра.

Повернуся на землю коником,
Бо колись був неспинним вершником.
І малим, серед трав нескошених,
Я зеленим цей світ вважатиму…
Артем ДОВГОПОЛИЙ