Серпень подарував нашому коледжу особливу історію. Троє студенток-другокурсниць: Яна Борута, Поліна Сидоренко та Надія Садовнича разом із викладачем спецдисциплін відділення «Транспортне будівництво» Іллею Оникієнком та випускником минулого року Андрієм Хоменком здійснили сходження на найвищу точку України – гору Говерлу. Цей підйом вони присвятили Україні – красивій, незламній, такій, що бореться, але не втрачає своєї величі.
«Там, на горі, бачиш усю могутність і безкрайність нашої України, – кажуть юні туристи. – Важкий шлях компенсується захопленням, яким ти наповнюєшся уже на вершині. Яка ж гарна вона – наша рідна, найкраща, незламна!».
Говерла – це не просто гора. Для українців це символ могутності, витривалості та свободи. Її висота – 2061 метр над рівнем моря. Гора розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, у серці Чорногірського хребта. З вершини відкривається панорама на сині хребти, озера, ліси, а поруч височіє гора Петрос – мов мовчазний сусід, що спостерігає за кожним, хто наважився на цей шлях.
«Ще на початку шляху зрозумів – буде непросто, – ділиться своїми враженнями Ілля Оникієнко. – Величезне коріння та слизьке каміння під ногами, пекуче сонце – все це випробовувало нас. Починаєш розуміти навіщо ті палки, які нам пропонували біля підніжжя гори і які тоді здавались не потрібними… Ними я міг зачепитися серед каменів і глини, і робити впевнені кроки вперед. Загалом підтримка один одного, джерельна вода, краєвиди, що відкривались – усе надихало. Хоча в якісь моменти охоплювала демотивація. Це відбувалося тоді, коли дивився вгору і бачив, що люди, які знаходяться на вершині, схожі на мурах…Приходило розуміння: ще так далеко, а ти вже захеканий…але в той же час думаєш: «Вони ж туди дійшли, значить і я зможу!». І тоді відкривається друге дихання… І ти приймаєш рішення, що треба йти, не дивлячись вгору, а дивитися тільки під ноги. Останні метри були найважчими: нахил гори майже 90 градусів, стежку навіть не назвеш стежкою – просто або камінь, або коріння трави. Але коли дійшов, відчув приплив щастя, свободи і гордості! Там, на вершині, неймовірні краєвиди, а ще – снеки та кола, які здалися тоді найсмачнішими в моєму житті! Спускалися новим маршрутом, за рівнем складності він важчий, крутіший, але по дорозі – нові краєвиди, смачні дикі ягоди. Уже в лісі зробив глибокий вдих, подякував Говерлі, що дала підкорити себе і вийшов з піднесеним патріотичним, спортивним та моральним духом.. Я обов’язково повернусь, але наступного разу йтиму довшим маршрутом, кількаденним, хочу побувати на озері «Несамовите», побачити Шпиці. І можливо гору Хомʼяк».
«Про те, щоб зійти на вершину Говерли, я мріяла 7 років, – розповідає студентка Яна Борута. – І хоч у Карпатах буваю майже кожен рік, здійснити мрію не доводилося. Тож, коли трапилася нагода, не роздумувала ні секунди. Адже мрії мають здійснюватися! Шлях до вершини був непростим. Але, маючи достатньо гарну фізичну підготовку, я вирішила ускладнити собі завдання – іти без допоміжних палок, які усім пропонують на старті. Хотіла сама собі довести, що впораюся, і таки впоралась. Всю дорогу ми підтримували один одного, це важливо. Місцеві підказували кращий шлях. Всюди по маршруту – неймовірно гарні краєвиди, а гірські малина та чорниця – це щось неймовірне, смачні дуууже!
Було трохи лячно іти, бо по дорозі траплялися сліди ведмедів, пошкрябана ними кора дерев…. Нам розповідали, що вони тут живуть. На щастя, вони нам не трапилися).
З самого дому везла прапор, щоб розгорнути його на Говерлі. Стоячи з ним на найвищій точці країни, серед краєвидів, які перехоплюють дух, відчула гордість, що я українка, що живу в найкрасивішій державі. Своє сходження я присвячую їй…і нехай вона вистоїть у цій війні, щоб ми не втратили її ніколи!!!».
Цей підйом – не просто туристична пригода. Це жест віри в Україну, яка, попри війну, залишається величною, живою і прекрасною. І кожен крок до вершини – це крок до перемоги. З Днем Незалежності, наша незламна державо!