7 листопада 2025 року пішов з життя Анатолій Павлович Ростовський — людина, яка назавжди залишилася в серцях своїх студентів і колег як втілення педагогічної мудрості, професіоналізму та щирої людяності.
Для декількох поколінь випускників Конотопського електромеханічного технікуму (нині Класичний коледж СумДУ) ім’я Анатолія Павловича — це не просто прізвище колишнього директора. Це символ справжньої освіти, де знання передаються разом із життєвими цінностями, а викладач є не тільки носієм інформації, але й наставником, який формує характери.
Його життєвий шлях — приклад служіння освіті. Народжений на Донеччині 1939 року, він здобув фах інженера-металурга в Краматорському індустріальному інституті, пройшов шлях від асистента до викладача, а згодом присвятив свій талант керівника Конотопському електромеханічному технікуму. З 1980 року — як заступник директора, а з 1982-го по 1997рр — як директор, Анатолій Павлович створив те, що так рідко трапляється в освітніх закладах: атмосферу справжньої спільноти, де кожен відчував себе потрібним і цінним.
«Випускники та колишні колеги до сьогодні пам’ятають його тепле звернення «Дорогі мої» до кожного працівника чи студента в технікумі. Цими словами Анатолій Павлович розпочинав і уроки, і педради, і зустрічі, налаштовуючи на позитивний емоційний настрій та співпрацю впродовж усього робочого тижня» (з книги «Це нашої історії рядки», 2018р).
Саме за директорства А.П. Ростовського вперше в Конотопі в технікумі були відкриті два комп’ютерні класи. Він був ініціатором колективного відпочинку у вихідні, зокрема організовував поїздки на природу, екскурсії в різні міста України та інших держав.
«Анатолій Павлович був не просто викладачем, а Професіоналом з великої літери», — згадує його колишня студентка Оксана ДИННИК. – Він був тією чуйною і доброю людиною, яка завжди знаходила час для порад, підтримки та щирого слова. Він навчив нас не лише розуміти предмет, але й бути порядними, відповідальними людьми. Світла пам’ять про Анатолія Павловича Ростовського назавжди залишиться в наших серцях як приклад високої педагогічної майстерності та справжньої людської гідності І в цих словах — суть того, ким був Анатолій Павлович для сотень молодих людей, які переступали поріг технікуму. Він не лише навчав їх розуміти складні технічні дисципліни, але й виховував у них те, що неможливо знайти в підручниках: порядність, відповідальність, людську гідність.
Катерина ГАЛАК, його колега, називає його чесною, щирою і мудрою людиною: «Професійний інженер-металург, він з любов’ю передавав свої знання студентам, був мудрим і справедливим керівником електромеханічного технікуму. Він зумів об’єднати навколо себе сильний, дружний і високопрофесійний педагогічний колектив, у якому кожен відчував себе потрібним і цінним» . Світлана ВЕСПЕРІС, яка знала його і як студентка, і як колега, пам’ятає його як людину великої душі, мудрого керівника, справедливого наставника: «Це була людина великої душі, мудрий керівник, справедливий наставник і щирий співрозмовник. Його підтримка, доброта й людяність назавжди залишаться в моїй пам’яті. Світла й вічна йому пам’ять».
Ці спогади — не формальні слова прощання. Це свідчення про те, як одна людина може змінити життя багатьох інших просто тим, що щиро вкладає душу в свою справу.
Анатолій Павлович прожив 86 років. Це було гідне життя, наповнене працею, турботою про інших, передачею знань і досвіду. Навіть після виходу на пенсію він вів активний спосіб життя, постійно щось майстрував, саджав, любив збирати гриби.
Сьогодні, коли життєвий шлях Анатолія Павловича завершився, ми усвідомлюємо: найкращий спосіб вшанувати його пам’ять — це пам’ятати його уроки. Не лише ті, що стосувалися технології конструкційних матеріалів чи ливарного виробництва, але й ті, що вчили бути людьми. Бути чесними. Бути справедливими. Бути тими, хто підтримує інших у складні моменти. Бути тими, хто створює навколо себе атмосферу довіри й поваги.
Анатолій Павлович Ростовський пішов, але його справа живе в кожному, кого він навчив, кому допоміг, кого надихнув. Його приклад залишається з нами як орієнтир того, яким має бути справжній педагог, справжній керівник, справжня людина.
Світла пам’ять Вчителю. Вічна вдячність за все, що він зробив для нас.