Традиційні дні пам’яті про Чорнобильську катастрофу наприкінці квітня цього року мають особливе значення – ми підбиваємо підсумки чотирьох десятиліть боротьби за правду. Сьогодні історія виходить за межі підручників, змушуючи по-новому поглянути на трагедію, що змінила долю нації. Тоді ми боролися з невидимим атомом через злочинну недбалість імперії, сьогодні – з відкритою агресією тієї ж системи.

28 квітня 2026 року студенти та викладачі Класичного фахового коледжу стали учасниками події, яку точно не можна назвати «черговою лекцією». На прямий зв’язок із нами вийшов голова Українського інституту національної пам’яті — відомий історик Олександр Алфьоров.

Найцікавішим став формат події. Це не був кабінетний офіціоз. Через повітряну тривогу в Києві Олександр Алфьоров проводив зустріч, крокуючи урядовим кварталом столиці. Завдяки цьому неформальному стріму на початку зустрічі ми здійснили віртуальну подорож середмістям Києва, відчули ритм столиці в умовах сьогодення, побачили історію не в підручниках, а в архітектурі та атмосфері навколо спікера.

«Чорнобильська трагедія від початку була наслідком злочинної безвідповідальності системи. Станцію будували й випробовували, не усунувши всіх проєктних ризиків, а після аварії влада не визнала провини, а переклала її на тих, хто був на місці й намагався ліквідувати наслідки. Ще одним злочином тієї системи стало приховування правди: попри радіаційну небезпеку, людей вивели на першотравневі святкування в радіоактивно забруднених районах. Так низка злочинів призвела до катастрофи, а імена тих, хто голими руками гасив пожежу й рятував інших, намагалися стерти з нашої пам’яті, – зазначає Олександр Алфьоров та додає: – Ліквідаторів відправляли з усієї України: від Закарпаття до Донеччини, з Криму й Полісся. Водночас накази надходили з москви, а приховування злочинів було системною практикою радянської влади». 

Хоча головною темою було осмислення Чорнобильської катастрофи як виклику для нації, розмова швидко вийшла за межі однієї дати. Разом із паном Олександром ми «прошили» ниткою історії різні епохи: говорили про тяглість нашої боротьби, розбирали маловідомі факти минулого, які пояснюють сучасність, дискутували про те, як національна пам’ять допомагає нам триматися сьогодні. «Історія – це не про дати, це про сенси», — головний меседж, який кожен з нас виніс із цієї зустрічі.

Щиро дякуємо Олександру Алфьорову за щирий, живий та глибокий діалог! Такі зустрічі надихають вивчати своє глибше, шанувати героїв, щоб будувати майбутнє на міцному фундаменті національної пам’яті.