Є такі вечори, після яких серце ще довго не може заспокоїтись. Вечори, коли зі сцени ллється не просто текст і музика, а щось справжнє, вистраждане роками й поколіннями. Саме таким став наш захід до Дня української жінки, який відбувся в Класичному коледжі СумДУ 25 лютого.
На сцені коледжу ожила історія. Не зі сторінок підручника, а жива, вишита піснею, словом, вплетена у жіночу долю. Глядачі перенеслися у глибину віків: від таємничих трипільських витоків до наших днів, сповнених болю й незламної надії. Через образ Писаря, який розкриває книгу зі слова «Жінка», всі разом, крок за кроком, проживали її долю: матері й берегині, коханої й мудрої наставниці, хранительки роду й воїна світла.
Вона народжувала під шум степових вітрів. Вона благословляла синів у невідому дорогу. Вона чекала — мовчки, гідно, незламно — і молилася за долю свого роду й своєї держави.
Зі сцени лунала жива українська пісня у виконанні наших студентів і працівників, і в кожному голосі відчувалася любов. Відтворювалися народні обряди, сповнені глибокого змісту: таїнство народження, покладання рушника, благословення хліба, шанування пам’яті. Особливим теплом огорнули серця слова про те, що поки жінка тримає нитку традицій — стоїть Україна.
Але цього вечора ми говорили не лише про берегиню біля вогнища. Ми говорили про жінку-воїна. Про ту, яка сьогодні одягає піксель замість святкової вишиванки. Яка тримає не лише колиску, а й зброю. Котра рятує життя на передовій, волонтерить, несе службу і стоїть на захисті свободи. Її серце таке ж ніжне. Її погляд — такий же теплий. Але в ньому горить іскорка незламності. Вона — медикиня і снайперка, зв’язкова і командирка, та, хто молиться, і та, яка приходить на допомогу. Бо українська жінка — це сила, яка народжує життя і боронить його.
Жінка буває різною….Глядачі щиро сміялися під час гумористичного діалогу Баби Параски та Баби Палажки, завмирали під звуки колискової, а потім разом, в один голос підхоплювали й співали «Червону калину». І в тому спільному співі було щось дуже важливе: єдність, вдячність, любов.
Фінальні слова стали справжньою кульмінацією вечора:
Поки звучить її пісня — живе народ.
Поки б’ється її серце — стоїть Україна.
Поки вона тримає у руках нитку пам’яті й щит свободи — ми непереможні.
Бо вона — УКРАЇНА.
Щира подяка кожному учаснику й кожному глядачеві за тепло, відкритість і спільну віру. Нехай пісня української жінки — ніжна і сильна, тиха і громова — ніколи не стихає.
По завершенні заходу усіх жінок коледжу зі святом привітали представники адміністрації. Традиційно учасники заходу зробили спільні фото на згадку.