Богові – Боже,
Ворогу – вороже,
Буде тобі, враже, так, як відьма скаже!
Людмила ГОРОВА

Там, де старовинні легенди переплітаються із сучасною незламністю, а кожен подих вітру шепоче про волю, відбулася особлива зустріч. У місті, яке весь світ знає як колиску конотопських відьом, зазвучали слова, що стали справжнім маніфестом нашої боротьби.

16 січня 2026 р. Конотоп приймав неймовірну письменницю Людмилу ГОРОВУ – авторку того самого закляття, від якого у ворогів холоне кров! «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже!» Ви точно чули ці рядки тисячі разів. Ці слова давно перестали бути просто поезією – вони стали ритмом нашого серця, мантрою спротиву, голосом часу. Для міста це особлива подія, адже пані Людмила – дружина нашого славетного земляка, журналіста, письменника, волонтера Руслана ГОРОВОГО.

Зустріч уже традиційно відбулася у Класичному фаховому коледжі СумДУ. Її організатором та модератором виступила Тетяна РАДЬКО – викладач, волонтер, натхненниця багатьох культурно-просвітницьких заходів та творчих зустрічей. Саме завдяки їй наш заклад дихає сучасною українською культурою і не втрачає свого духовного стрижня.

Серед присутніх – освітяни, здобувачі освіти, військові, волонтери, духовенство, представники влади, галузі культури, БФ «Спадок Гетьманщини», а також усі поціновувачі творчості неймовірної родини ГОРОВИХ.

На початку зустрічі пані Людмила, яка давно мріяла побувати «на землі легенд», трохи розповіла присутнім про себе. Вона – людина несподіваних шляхів. Лікар за освітою, вона ніколи не працювала за фахом (натомість – у гуртовій торгівлі, а також медичним представником і бізнес-тренеркою у фармацевтичних компаніях), але ще зі студентських років писала – чесно, іронічно, боляче. Від неформального творчого об’єднання «ЯкЗдрасьтє» до дитячих книжок і перекладів, від суржику до глибокої воєнної поезії – її шлях доводить: справжнє слово завжди знайде форму. Трохи пізніше співпрацювала з дитячим YouTube-каналом «Першосвіт», перекладала та адаптувала англомовні дитячі пісні. Її твори друкувалися в дитячому журналі «Пізнайко».

Особливо запам’яталося, як Людмила ГОРОВА поділилася власним баченням творчості: «Я ніколи не вважала свої твори чимось серйозним. Для мене – це персональна психотерапія, певна сублімація болю, трансформація своїх переживань у поезію. Це не мистецтво. Але коли я починаю «шліфувати», вірш втрачає нерв, життя».

Розповіла вона і про те, як із початком повномасштабного вторгнення довелося з дитиною виїздити за кордон, який перетинали майже чотири дні. Після трьох років вони все-таки повернулися назад, в Україну. Дорогу в Польщу і назад пані Людмила називає «дорогою любові» і вдячна кожній людині, яка допомагала, і наголошує на важливості згуртування і єдності у важкі часи випробувань. І кожен з присутніх відчув відголоски страшних реалій у зачитаних нею поезіях «Візочки», «Не бійся, дитино, це – танки…», «Я не знаю, як та Наталя дає собі раду…».

Презентуючи збірку «Сію тобі в очі», Людмила ГОРОВА зазначила, що це її «єдина доросла книга». У ній – тексти та рефлексії з 2014 по 2022 рр., а назва книжки прийшла з першого рядка відомої нам усім (і не тільки!) поезії. Вірш «Враже» був написаний у страшні часи, коли почали відкриватися злочини росіян на окупованих територіях – 22 квітня 2022 р. Він був опублікований у мережі «Фейсбук» і за лічені години набув величезної популярності (хоча після «Покровоньки», написаної в 2015 р. на піку сильних почуттів, авторка не очікувала такої реакції). Згодом рівненський альт-поп гурт «Енджі Крейда» створив на основі цього вірша пісню, яка швидко стала пісенним хітом воєнної доби сучасності. До речі, його вже перекладено англійською, іспанською, грузинською мовами. Письменниця наголосила: «Говорити про злочини росіян прямо, без метафор, було неможливо і надзвичайно складно. Це була спроба вивантажити з себе лють і дати напрямок хоча б словом, але треба було так заховати біль, поставити такі «подушки безпеки», щоб не зруйнувати чужий досвід, щоб не травмувати ще більше». І поезія Людмили ГОРОВОЇ ніби стала для багатьох формою емоційної опори. Коли авторка читала цей вірш, всі відчули, що це – справжнє оберегове закляття! І воно працює. Як підтвердження, пані Людмила розповіла неймовірну історію з окупованої Херсонщини. В одному населеному пункті росіяни повністю зайняли школу, а жінки, які перебували в сусідній хаті, щодня читали «Враже» на це окуповане приміщення, як замовляння. Пізніше там спалахнула пожежа і були загиблі.

Писати твори після такого успіху, за словами письменниці, було справжнім викликом. Але в травні 2022 р. з’являється не менш потужна поезія «Мотанка». Поштовхом до написання вірша стала художня світлина в соцмережі, яку побачила Людмила ГОРОВА: дівчина із затканим і без очей обличчям, у вінку, веде по чорному полю маленького хлопчика років семи. Ця мотанка затуляє йому очі, щоб він не боявся, і веде його по полю, де лунають вибухи, лише завдяки своєму відчуттю. І він знає, що його врятують, не кинуть! Символізм цього образу вразив і «прошив» авторку наскрізь. Вірш теж покладений на музику. Присутні мали змогу переглянути відео, на якому Руслан ГОРОВИЙ (чоловік від імені жіночого архетипу!) виконує «Мотанку»: «Я не просто лялька, в’язана зі споду: сила в мені б’ється від усього роду».

Особливим моментом була розповідь письменниці про «Конотопську абетку», яку вона презентує під час кожної зустрічі та авторкою віршів до якої вона є. Меценат та натхненник появи цієї унікальної книги – Євген СУР, голова БФ «Спадок Гетьманщини». У передмові до маленького читача він говорить, що наша історична пам’ять, «як зоряний Чумацький Шлях, завжди вказуватиме тобі дорогу додому, до своїх витоків і допоможе пам’ять нашу зберегти». Чудові ілюстрації до видання створив геніальний художник Нікіта ТІТОВ. Своєрідність книги полягає в тому, що всі слова в ній за алфавітом у дуже простій, доступній для дитячого сприйняття, віршованій формі розкривають історію саме нашого, Конотопського краю. Наприклад, Б (битва), Г (гребля), Є (Єзуч), З (зубр), К (козаки), Т (трамвай), Ф (фортеця) і т. д. Тетяна РАДЬКО зазначила, що кожен першачок у Конотопі отримує абетку у подарунок: «Нічого подібного не має жоден обласний центр і навіть Київ. Такі книги виховують гідне покоління – розумне, свідоме, патріотичне, яке вже змалку відкриватиме для себе історію свого рідного краю та відчуватиме гордість за землю, на якій живе. І такі книги ніколи не втратять своєї актуальності». Сама ж письменниця дякує долі за таку можливість долучитися до цього прекрасного проєкту: «У Конотопі відбувалися такі грандіозні події! Конотопська битва – це той цивілізаційний вибір, який вкотре показав, що шлях нашої держави – у напрямку Європи, а не московії! Це не провінція, це місце сили! І так має бути в кожному нашому місті. Це неймовірно крута ідея: дати найменшим ті ціннісні орієнтири, які поведуть їх по життю». Зворушливим моментом зустрічі став сюрприз для Людмили ГОРОВОЇ від нашої допитливої малечі. Діти підготували віршики з абетки («Історія, «Мова», «Йолоп») та проникливо, щиро, артистично продекламували їх. Саме ці зернятка, які зараз ми посіємо в дітях, згодом проростуть і дадуть плоди. Це наше майбутнє!

Окремо Людмила ГОРОВА зупинилася на своїх дитячих книжках, які вона почала писати після народження дочки Дарусі, пояснила власне бачення теми материнства у творчості. Вона зачитала вірші зі збірок «Віршенята-кошенята» (проілюстрував Руслан ГОРОВИЙ; цікаво, що логопеди в Тернополі використовують з цієї збірки вірш «Шерсть у чашці, шерсть у роті, шерсть у тата на роботі…» для постановки звука «ш»), «Ми вареники ліпили» (ввійшла до переліку найкращих дитячих видань 2023 року, а ілюстрації виконала художниця Ярина САЄНКО, яка на волонтерських засадах розписала одну зі стін в Охматдиті, її малюнок надає батькам і маленьким пацієнтам надію і має назву «Дерево життя»), «Віршинки» (віршики про зиму; до речі, Українська недільна школа в Чикаго використовує твори з цієї книжки під час підготовки до свята Святого Миколая).

Також не оминула увагою письменниця скандальну книгу, яка вже встигла наробити шуму та отримати безліч як позитивних, так і негативних відгуків. Але вона точно не залишила байдужим нікого. Були довгі дискусії і щодо назви. Це книга «Срав пес, перділи гуси», написана у співавторстві з Русланом ГОРОВИМ та Віталієм ЧЕПИНОГОЮ. Ідея створити видання, в якому найбільша сила – це гумор, виникла ще в 2022 р. Присутні на зустрічі з подивом дізналися, що означає афоризм, закладений у назву. Виявляється, він символізує марність спроб щось робити, коли вже нічого не допоможе. Зал не міг стримати сміху, коли письменниця зачитувала гумористичні есе з книги. Важливо, що як би ви не ставилися до цього роду творчості та гумору, а від продажу цієї книги, але вона регулярно закриває армійські потреби: уже куплено два пікапи для ЗСУ, третє авто для медичної роти ремонтується. Також придбано електроскутер для нашого захисника, який втратив ноги. «Тому нам точно не соромно за цю книгу, – наголошує Людмила ГОРОВА, – і взагалі, найсильніше та найбільше магічне дійство – це донат!».

А як пані Людмила артистично продекламувала вірш «Етикет»! Деякі точно впізнали себе у мамі чи татові малого дівчати. А з яким теплим і тонким відчуттям гумору письменниця зачитала оповідання «Артіст», написане на основі реальних подій! Оплески не вщухали!

Аплодували і віршам «Сіточка», «Ми ж з тобою колись постаріємо…», а також надзвичайно глибокій і проникливій поезії, яка ввійде вже в нову збірку авторки – «Крила» («Боже великий, поглянь лиш на цих людей…»). Присутні усміхалися і плакали разом з авторкою.

Письменниця познайомила гостей зустрічі і з новою книгою Руслана ГОРОВОГО «Києве мій», у якій зафіксовані автором з 2017 і до середини 2025 рр. абсолютно реальні діалоги на київських вулицях, у транспорті, на вокзалі, в магазинах тощо. Вона вкотре додала, що такі книги важливі, адже гумор, сміх і гарний настрій – це ліки, терапія, порятунок.
Насамкінець зустрічі кожен хотів поспілкуватися з Людмилою ГОРОВОЮ, обійняти її та отримати той заряд теплої енергетики, який випромінює ця прекрасна, неймовірна жінка. А черга за книгами, автографами та світлинами не мала кінця!

Але й Конотоп не залишив авторку без подарунків: зокрема, лялька-мотанка, яку виготовила відома конотопська майстриня Олена РАКІТІНА (до речі, пані Людмила одразу дала їй ім’я – Таї́на, на честь рідної для неї людини), браслет із закодованим у мікровишивці словом від майстрині Яни СПАСЬКОЇ, українська народна пісня «Зберімося, роде!» у виконанні Наталії ЛЮБИВОЇ та Оксани АНІСІМОВОЇ.

Слова вдячності лунали і на адресу Надії КОЗАК – людини, на якій тримається видавництво «ТаТиШо!».

Зустріч завершилася, але магічний посмак залишився у повітрі. Конотоп вкотре довів: наше слово – це не просто рими, це зброя, це оберіг, це вирок для ворога. Виходили із зали з особливим відчуттям у серці – ніби кожен отримав свій власний потужний заряд.

Дякуємо Людмилі ГОРОВІЙ за цей вечір сили, за зустріч, що лікує наші рани!

Бібліотечно-інформаційний центр коледжу запрошує всіх поринути у творчість Людмили ГОРОВОЇ, Руслана ГОРОВОГО, а також ви можете придбати книги на офіційному сайті видавництва «ТаТиШо!» (https://www.tatysho-publisher.com.ua).

Як ніколи, слова Людмили ГОРОВОЇ актуальні сьогодні:

Втрачаючи сон і межу усього, втрачаючи сили,
Втрачаючи розум, родину, коханих, кінцівки, очі,
Крила, Господи, чим би їх тільки не било –
Крила ці люди ні за що втрачати не схочуть.